У дитячої та сімейної психології описуються колірні зони поведінки дитини. Зазвичай таких зон чотири – зелена, жовта, помаранчева, червона. Виховання дитини можна частково перетворити в гру, якщо взяти за правило позначати для себе і для малюка ці зони. Можна виготовити різнокольорові планшети, килимки або паперові емблеми. Хай це буде щось, практично значуще, в якій зоні знаходиться, на вашу думку, дитина.
Отже, зелена зона – це все, що дозволяється робити дитині за його власним розсудом. Наприклад, в які іграшки грати, коли сісти за уроки, в якій гурток записатися, з ким дружити і т. д.
Жовта зона – дії дитини, де йому надається відносна свобода. Можна шльопати по калюжах, але в гумових чоботях, можна сісти за уроки, коли хочеш, але закінчити роботу до 7 вечора, можна гуляти в найближчому сквері, але далі не йти.
Ця зона дуже важлива, саме тут дитина привчається до внутрішньої дисципліни. Якщо дитина розуміє зміст обмежень і приймає їх без конфліктів, то з часом ці обмеження стають його власними, заборона з боку дорослого перетворюється в самозаборони.
Помаранчева зона включає такі дії дитини, які в загальному не вітаються, але в особливих випадках допустимі. Наприклад: у Новорічну ніч йому дозволяють лягти спати пізніше звичайного. Після довгої відсутності батько приїжджає пізно ввечері і дитині дають можливість дочекатися його і навіть завтра не йти в сад. Або малюк наляканий страшним сном й мати забирає його в своє ліжко, поки він не заспокоїться. Ці винятки, якщо вони дійсно рідкісні і виправдані, тільки підтверджують правила.
Червона зона включає дії дитини, які неприйнятні ні за яких обставин. Це наші категоричні “не можна”, з яких не робиться виключень. Наприклад: не можна гратися з вогнем, кривдити тих, хто слабкіший, перебігати дорогу в недозволеному місці. Список цей “дорослішає” разом з дитиною і підводить його до серйозним моральним нормам і соціальним заборонам.
